В пошуках чогось нетипового, але водночас захоплюючого, варто подумати про відпочинок у Колочаві. Це маленьке та затишне село в Хустському районі Закарпатської області. Незважаючи на те, що його населення ледь перевищує 7 тис. жителів, щоб обійти всі цікаві місця тут знадобиться доволі багато часу, адже саме селище завдовжки 15 км. Колочаву інколи називають «селом десяти музеїв», оскільки таку концентрацію музеїв в малому селі справді важко знайти. Сьогодні ми поговоримо про музей «Старе село», яке є одним із найкращих скансенів (музей під відкритим небом) в регіоні (а то і в Україні).
Екскурсія «Старим селом»
Експонати скансену познайомлять з повсякденним життям минувшини цього атмосферного гуцульського села. Пам’ятки історії відносяться до різних часових періодів, репрезентують різні національності, професії та прошарки населення. Музей «Старе село» в Колочаві доволі новий, відкритий у 2007 р. Зараз він нараховує більше 20 ретельно відтворених як ззовні, так і всередині споруд.
На території музейного комплексу «Старе село» можна також відвідати ще 3 тематичні музеї: «Вузькоколійка», «Бокораша», «Бункер УПА», а також ряд експозицій. Але спочатку пройдемось маршрутам по основним експонатам.
Описуємо експонати по мірі їх зустрічі на маршруті.
Кузня
Пройшовши адміністративну будівлю та ознайомившись з картою музею «Старе село», йдемо стежиною праворуч. Кузня – це місце, без якого важко уявити будь-яке село минувшини, а місцева кузня готова працювати і зараз. За допомогою величезних міхів роздмухується горн, а набір молотків дозволить створити будь-який залізний інструмент на який вистачить вміння та фантазії.
Хата селянина
Повернувшись назад до адміністративної будівлі і вибравши стежину ліворуч, можна вийти до типової хати колочавця XIX ст. Її також називають хатою бідняка, адже інтер’єр тут доволі стриманий: підлога відсутня (зазвичай стелили солому для збереження тепла), ліжко тільки одне, віконця маленькі. Ця хата була побудована у 1856 році і транспортована на територію музею без будь-яких змін. Відразу за хатою селянина знаходиться маленький полонинський хлів.
Драчівка
Звернувши праворуч від хати селянина наштовхуємось на драчівку. Так гуцули називали ручну пилорами. Знайомимось із цією діяльністю (в теорії чи й на практиці) і йдемо далі пізнавати «Старе село» в Колочаві.
Церковно-приходська школа
Якщо від хати бідняка йти головною стежиною, то невдовзі побачимо місце для навчання дітей XIX – сер. XX століття. Всередині можемо побачити приклади церковних книжок та дощечки для писання (прадавні «планшети»). Тоді в одному класі навчалися діти різного віку, а вчителював сільський священик. Вчилися тут математику, писання, читання та богословські науки. А відразу біля школи – цікава скульптурна композиція «Перло дрогоцінне».
Єврейська корчма та «Бужня»
Біля школи нас знову чекатиме розвилка. Якщо повернути праворуч, то маємо нагоду познайомитись із «єврейською» стороною гуцульського села. Відпочинок в Колочаві колись тут і починався, адже у єврейській корчмі селяни могли випити сто грам горілки (що звалось децою) та закусити чимось смачненьким. Цікавий факт: оскільки села були маленькими і всі один одного знали, якщо чоловік не міг заплатити, інколи корчмар наливав йому «на віру», тобто у борг. Втім, всі боржники заносились в спеціальний список, що лежав на прилавку. В корчмі також є гостинна кімната, де могли переночувати приїжджі.
Поруч з корчмою розташована «Бужня» – синагога, де для молитви кожної суботи збиралися всі євреї-чоловіки.
Хата-Парільня
Якщо від церковної школи продовжити рух стежкою ліворуч, то познайомимось із сільською банею, яка була дуже популярна серед вельмож часів Австро-Угорської імперії. На початку XX ст., коли в Закарпаття прийшла чеська влада, хати-парільні стали доступними і для простих селян. Раніше жителі милися далеко не кожного дня, зазвичай раз в тиждень чи місяць, а тому хата-парільня підігравалася тільки у запланований час.
Хатина вівчаря
Наступною на нашому шляху буде хата вівчаря, на якій висять рога різної форми. Ця автентична місцина познайомить із традиційним інтер’єром вівчарської хати: дерев’яні відра, мішалка, гелети (виготовлені з клепок відра для молочного господарства), котел для приготування вурди і т.д. Неодмінним атрибутом хатини вівчаря буде трембіта, без якої й по сьогодні уявити цей промисел.
Будинок шустера
Ця будівля знаходиться відразу після хатини вівчаря. Ремесло шустера більш відоме, ніж здається на перший погляд для більшості мандрівників, адже мова йде про чоботаря. Головна частина експозиції тут – велика колекція постолів (взуття), якими користувались сільські жителі більше ста років тому. Цей ремісник робив також череси – ремені, які носили чоловіки. Окрім своєї головної функції постоли також добре вигрівав спину, вберігав від грижі та навіть був «заначкою» для грошей.
Хата бондаря
Минувши криницю та бджолинець, натрапляємо на хату бондаря. Це ремесло також для більшості українців відоме під іншою назвою – столярство. Тут місцеві ремісники обробляли деревину й створювали меблі та предмети побуту. На результат їхньої роботи можна тут і полюбуватись, і пофотографувати собі на пам’ять. А ще тут цікава колекція інструментів: пилки, циркулі, рубанки та навіть древній деревообробний станок, що працює й по сьогодні.
Хата сабова (шевця)
Наступна ціль нашої подорожі «Старим селом» у Колочаві – розібратись, хто ж такий сабов? Виявляється – це швець, а тому в його хатині можна познайомитись із великою кількістю швейних машин та знайти ножиці всіх форм і розмірів. На відміну від більшості інших хатин, ця має точно встановленого власника, яким був колочавський швець Дмитро Дацьо.
Водяний млин
В цьому музеї в Колочаві працює і водяний млин XIX ст. В цій споруди також є механізм для виготовлення борошна. Попасти сюди можна, якщо на розвилці після хатини сабова звернути ліворуч. Водний млин розташований мальовничого озера, біля якого можна присісти й трохи відпочити. Зібравшись з силами, продовжуємо нашу екскурсію «Старим селом».
Будинок Бірова (старости)
Якщо після будинку шевця на розгалуженні ви повернули праворуч і пройшли стежиною через річку, то невдовзі опинитесь біля хати Бірова. Як ми вже проспойлерили в заголовку, біров – це сільський голова. Оскільки це найважливіша особа в селі, то і будинок його буде більш обставлений.
Хатина ткача
Слідом за будинком старости знаходимо хатину ткача, де можна ознайомитись із процесом виготовлення тканини та навіть самому спробувати щось виткати. «Старе село» в Колочаві важко уявити без цієї будівлі, адже ткацтво споконвіку було одним із найбільш популярних видів ремесла. В селах тканину виготовляли жінки та дівчата, в містах – спеціальні ремісничі цехи.
Жандармерія
Трохи далі за хатиною ткача можемо побачити угорську жандармську станцію (колишня сільська поліція). Тут працювали органи внутрішнього правопорядку, а винуваті могли «відпочити» у в’язниці, що розташована одразу під жандармською станцією.
Кав’ярня-музей Ольбрахта / Егана
Останній пункт нашої екскурсії «Старим селом» в Колочаві. Це тематична кав’ярня, де можна відпочити після прогулянки і познайомитись із експозицією, що присвячена двох непересічним особам, чия доля пов’язана із Колочавою:
- Іван Ольбрахт (Каміл Земан) – популярний чеський письменник, який прославив Колочаву у своєму романі «Микола Шугай, розбійник» (1933 р.).
- Едмунд Еган – угорський економіст, благодійник та громадський діяч XIX ст. Через позитивний вплив його економічних реформ для жителів Закарпаття його навіть назвали «спасителем русинського народу».
Графік роботи та вартість вхідних квитків до «Старого села» в Колочаві
Музей-скансен працює щодня з 9 ранку до 7 вечора. Без вихідних та перерв. У разі виникнення питань: (067) 238 0985.
Зверніть увагу, що екскурсії йдуть щогодини і починаються з 11 ранку.
Вартість квитків та екскурсії по «Старому селі» в Колочаві залежить від кількості людей у групі:
Інші музеї в Колочаві на території скансену «Старе село»
Як ми вже згадували, Колочаву не просто так називають «селом десяти музеїв». Деякі музеї шукати особливо не треба, адже вони знаходяться одразу на території «Старого села».
Музей «Колочавська вузькоколійка»
Тут зосереджені вагони чеського та радянського періодів, можна познайомитись з інтер’єром пасажирських та вантажних вагонів, оглянути різні прилади та інструменти та навіть відчути себе кочегаром.
Серед експонатів: паровоз, вагон-кінозал, вагон-ремзона, вагон-контора, дрезина, швидка допомога тощо.
Час роботи музею «Колочавська вузькоколійка»: з 10 ранку до 7 вечора.
Відвідування вже входить до вартості вхідного квитка музею-скансену «Старе село».
Музей «Колочавський бокораш»
Чудова нагода під час відпочинку в Колочаві дізнатись про процес сплаву лісу по гірським річкам. Таким процес транспортування лісу, зокрема і по місцевій річці Теребля, активно використовувався майже до середини XX ст. Займались цим бокораші. А як саме ці сильні верховинці сплавляли ліс – дізнаєтесь, відвідавши цей музей.
Серед експонатів: деревообробна фабрика, колиба лісорубів, салаш вівчаря, пилорама та ін.
Час роботи музею «Колочавський бокораш»: з 10 ранку до 7 вечора.
Відвідування вже входить до вартості вхідного квитка музею-скансену «Старе село».
Музей «Бункер УПА» (або «Бункер Михайла Штаєра»)
Викопаний в землі невеликий бункер, що нині є музеєм-криївкою. Він гарно схований у лісі та замаскований гілляками та листям, а тому відшукати його без провідника може бути ще тим квестор. Відвідування цього маленького музею допоможе частково довідатись про закарпатський національно-визвольний рух, про умови, в яких переховувались та повстанці, а також зброю та обмундирування 40-50-их рр. XX ст.
Час роботи музею «Бункер УПА»: з 10:00 – 19:00.
Вартість входу вже включена у вхідний квиток «Старого села». Зверніть увагу, що потрапити до цього музею можна тільки з екскурсоводом!
Шафран Гейфеля – фіолетовий килим Колочави
Щовесни кількість відвідувачів музею «Старе село» часто збільшується не тільки через бажання довідатись про минуле краю, але й через мальовничі поля крокусів. Найпопулярніший вид тут – це шафран Гейфеля. Музей в Колочаві – одне з місць найбільшої концентрації шафрану Гейфеля на Закарпатті, а тому тутешні краєвиди точно можуть заціпити. Цей вид крокусів занесений до Червоної книги України, а тому інтерес до нього ще більше посилюється.
Зазвичай пік цвітіння крокусів тут – від середини квітня і до середини травня. Але все залежить від погоди. Детальніший гайд для «полювання» на шафран Гейфеля дивіться тут.
Що подивитись неподалік скансену?
Аби доповнити свій відпочинок в Колочаві, радимо також добряче обслідувати околиці, адже тут також знайдеться що подивитися.
- Музей лісосплаву в с. Синевир (20 км).
- Одне з найгарніших озер Карпат та України – Синевир (29 км).
- Гейзер з мінеральною водою в селі Вучково (33 км).
- Мальовничий водоспад Шипіт (53 км).
Як дістатись?
Музей-скансен «Старе село» в Колочаві знаходиться за адресою: вул. Дружби, 26.
GPS-координати: 48.4234056,23.7090988.
Громадським транспортом
Тут курсує рейсовий автобус сполученням Колочава-Ужгород. Потягом з великих міст можна доїхати до Ужгорода, а звідти вже до Колочави прямувати автобусом. Також є сполучення Воловець-Колочава, Мукачево-Колочава, Хуст-Колочава. В інших селах автобус зупиняється прямуючи вищезгаданими напрямками.
Також можна дістатись на таксі з Воловця (60 км), але може бути трохи дорогувато.
Автомобілем
Сьогодні стан дорожного полотна все ще залишається далеко не ідеальним, проте є можливість проїхати навіть легковим авто. Прямуйте трасою з Києва через Львів та Стрий до Нижніх Воріт, де зверніть ліворуч, проїжджаючи Воловець, Пилипець, Міжгір’я до самої Колочави. З Ужгороду найкраще їхати маршрутом Ужгород – Мукачево – Свалява – Воловець – Міжгір’я – Колочава.
