Гора Петрос — представник виду гір-двохтисячників, його висота складає 2020 метрів над рівнем моря. Особливістю вершини є краєвид, що відкриває перед подорожнім пейзажі як з найвищої точки країни — Говерли.
Цінність гори Петрос серед досвідчених мандрівників в тому, що гора не настільки “мейнстрімна”, як та сама Говерла. Підіймаючись на вершину, ви не зустрінете на своєму шляху такої кількості туристів. На Петрос йдуть осмислено − для процесу підйому та задля неперевершеного відчуття підкорення вершини, подарунком якого є чудесні види тутешніх гір та Чорногірського масиву. На шляху до вершини вас зустрінуть численні кам’яні розсипища, кінематографічні скельні виступи та чарівна субальпійська рослинність. Гора Петрос заслуговує вашої уваги, адже саме з цієї вершини мандрівники так сильно полюбляють робити фото. Особливої уваги заслуговують рододендрони. Розквітає ця квітка в червні і радує око близько місяця, два тижні після початку цвітіння — час, коли варто йти на гору Петрос. Саме тоді високогір’я вкривається пурпурово-рожевим килимом, який краще один раз побачити, ніж сто разів почути. Якщо ж ви встигли застати цю красу на височині, то в жодному разі не зривайте квітів. Рододендрон занесений до ІІ категорії охорони Червоної книги України, та й виглядають пурпурові дзвіночки краще високо в горах, ніж в чиїсь кімнаті.
Гора Петрос є однією з найпопулярніших вершин, що придатні для сходжень будь-якої пори року. Влітку її обирають аби набратись сил та відчути єднання з природою краю, споглядаючи неймовірні краєвиди Чорногори. Піднявшись на Петрос, перед вами відкриється дивовижна панорама гірських масивів з крутими схилами від Говерли до Піп Івана. Взимку ж сюди приїздять заради екстриму та неповторних гірськолижних вражень. Та будьте обачні, адже гора Петрос не пробачає помилок. В сніжний час вершині надається категорія складності 2-А. Вона не вважається важкою, та без відповідного досвіду й спеціального спорядження сюди краще не йти. Якщо вам пощастить, то ясна погода дасть можливість побачити навіть частину території Румунії. Гора Петрос вартує уваги, адже відкриває ціле різномаїття гірських ландшафтів. Моменти, коли підкорюєш таку вершину, закарбовуються у пам’яті назавжди. Одним з найбільших плюсів є те, що похід на гору-двохтисячник займе всього лише день-два. Не менш важливим є те, що перед підніжжям гори знаходиться чудове місце для кемпінгу. Саме тому мандрівники обирають це місце відправною точкою та фінішем свого маршруту.
Легенда про Петрос
Існує чимало історій, в яких гора Петрос відіграє ключову роль, та ми вирішили повідати лишень найцікавіші з них. До прикладу, ви знали, що вершину називають Перуновою горою? Річ у тім, що на ній ніяк не приживаються християнські символи та будови. На висоті вітри невіданої сили ламають стальні хрести, а могутні блискавиці влучають та спалюють купол каплички. І це не якісь там легенди, а дійсні реалії.
Що ж до розповідей сивих літ, то ходить краєм історія про хиже чудовисько, іменоване Страхопудом. Жило воно глибоко в лісах та лякало селян не одне десятиліття. Коли приходив голодний час, то Страхопуд ламав дерева та ричав на весь край:
- Я зго-лод-нів!
Рик цей лунав ехом на кілометри й був для селян знаком, що до лісу треба нести піднесення у вигляді овець, конів та птиць, щоб звір не вирішив ласувати людським м’ясом. Все йшло по плану − люди зносили худобу, аж раптом звір через декілька днів знов закричав. Селяни були в ступорі, адже такого не було, а для нового піднесення немає поживи. Були в селі й близнята-сироти, що жили то в одних добрих людей, то в інших, хто де прихистить і чим нагодує − дівчинка Марічка та хлопчик Петрик. В цій метушні раптом брат вийшов із хати і пішов до лісу. Відразу за ним кинулась сестра й почала розпитувати того, куди він йде. Петрик розповів, що насувається холодна і голодна зима, в якій ніхто не виживе, якщо звіру не принести жертву. Марічка відразу зрозуміла до чого той хилить, відштовхнула брата і побігла вглиб лісу. Петрик скотився з гори, піднявся, обтрусився й, зрозумівши, що не наздожене Марічки, побіг в іншому напрямку. Дівчинка знайшла чудовисько й пішла до нього прямо в лапи. Страхопуд побачив Марічку, перестав ричати й, широко роззявивши щелепу, схопив свою жертву та видерся на гору. На самій вершині підняв дівчинку над головою й заревів:
- Співай мені!
Марічка намагалась щось заспівати, аж ніяк не виходило. Голос її кудись зник, в роті пересохло від страху, а в грудях збилось дихання. Тут то й терпінню чудовиська настав кінець. Страхопуд розкрив пащеку щоб проковтнути Марічку, в цей момент щось просвистіло, й потвора впала без тями. Дівчинка озирнулась і побачила брата, який натягує тетиву й пускає стріли з сусідньої гори. Так і врятували діти селян, ті ж в свою чергу розрізали та спалили звіра. Гору, на якій була Марічка, назвали Близницею, а іншу вершину, з якої Петрик влучно цілив з лука − Петросом прозвали. Хоча, скептики захитають головами і додадуть, що гора може бути названа румунами petrós, що означає кам’янистий.
Маршрути на Петрос
Подорожі Карпатами вимагають продуманих маршрутів та ретельної підготовки. Ми розповімо про два найпопулярніші шляхи сходження на гору Петрос.
- Одним з найопулярніших та мальовничих маршрутах в карпатаї є пійдом на гору Петрос з села Кваси та поверненя по тому ж маршруту. Тривалість такого сходження близько 32км, і його можна здійснити за 1 чи 2 дні. Детальніше маршрут описаний за посиланням - похід на Петрос з Квасів.
- Починаємо з с. Лазещина, йдемо до урочища Козьмещик, а звідти – через половину Головчеська та піднімаємось на вершину г. Петрос. Відпочивши й зробивши чудові фото, можемо з чистою совістю повертатись назад. Загальна тривалість маршруту складає близько 15 годин.
- Інший маршрут бере початок в смт. Ясіня, прямує до Петросу й закінчується в с. Кваси. Тривалість такого шляху 2-3 дні з протяжністю в 30 км і перепадом висот близько 1320 метрів.
Не забудьте про намет зі спальним мішком та їжу, що надасть енергії 😊.
Як дістатись
Громадським транспортом
Потяги прямують до Лазещини з Івано-Франківська, Львова та Коломиї. Автобусом також можна дістатись з Івано-Франківська чи Рахова.
Автомобілем
До Лазещини: трасою від Києва до Івано-Франківська, а звідти вже через Надвірну, Яремче, Микуличин, Татарів, Яблуницю і до самого села.
До Ясіня: з боку Мукачева – через Хуст і Рахів. З боку Івано-Франківська – як і на Лазещину, тільки трохи далі.
