Гора Пікуй (1408 м) є найвищою вершиною Вододільного хребта та Львівщини в цілому. Підйом на неї є обов’язковим як для новачків, так і для досвідчених мандрівників.
Вершина гори ПікуйПікуй розміщений на межах двох областей − Львівської та Закарпатської. Він є найвищою точкою Вододільного хребта, називається так гірський масив через свою характерну властивість − звідси бере свій початок не одна річка. Найвідомішим потоком є р. Латориця, що тягнеться аж до самого міста Мукачева.
Висота гори Пікуй складає 1408 метрів над рівнем моря, через що вершина біліє снігом аж до пізньої весни. Південно-західна частина наділена крутим схилом, а північно-східний та північний боки вершини славляться пологими спусками. При підйомі вас зустріне гарний та пишний буковий ліс, що плавно переходитиме в ялицевий. Гірських хребет усипаний стрімкими скелями, що здалеку милують око фоном субальпійської рослинності.
Легенди про гору Пікуй
Мальовничий куточок карпатського краю ще здавна привертав до себе багато уваги. Про гору Пікуй існує чимало легенд, що тут полюбляють розповідати мандрівникам біля вогнища у вечірній час. Почнемо з самої назви гори, адже є кілька тверджень стосовно цього. Хтось каже, що румуни назвали так вершину в один з історичних часів краю. Проте, цю теорію важко пояснити на практиці, адже слово «пік» в перекладі з румунської означає «болото». За другою версією, гору прозвали так через її гостру конусоподібну форму, адже в давні часи воїни називали спис «пікою» через загострене закінчення. Цікаво, що в свій час на верхівці гірського масиву побувало немало мандрівників, серед яких, за чутками, був видатний український поет Іван Франко. Достовірно невідомо, справді це чи ні, але за чудовий панорамний краєвид лісів та Бескидів, що відкривається з вершини, ми можемо ручатися!
Гори часто стають акторами в любовних драмах, не оминула ця участь і гору Пікуй. Колись давно в цих землях (а саме на пагорбі трохи вище села Жденієво) жив багатий селянин Тімот. Він був заможний, проте багато хто скаже, що найбільшим його скарбом була старша дочка Даяла – струнка красуня з пишним золотисто-русявим волоссям на тонесенькій лебединій шиї. А очі її блищали синевою, з якою і небо над Карпатами не могло позмагатись. Ніхто не міг отримати її прихильність. Парубки навіть ходили до ворожок, щоб ті магічними ритуалами розтопили серце Даяли і закохали її – та все марно, дівчина тільки відмовляла залицяльникам та відповідала жартами. Серед її шанувальників був майстерний гусляр Павло – добрий, скромний та щирий парубок. Даялі, ймовірно, лестило, що серед численних її прихильників є і загальний улюбленець, вона грала з ним, сміялась, але на прохання стати його дружиною не давала чіткої відповіді. Настала морозна зима, і ось, нарешті, дівчина відповіла. Вона дасть свою згоду, якщо парубок доведе своє кохання. У суботу мало бути весілля у селі Тихе, і Павло, як тільки сонце зайде, мав піти з весілля і прийти до неї опівночі в село Жденієво. Дорога була складна й морозна, але Павло з радістю погодився, мріючи тільки почути «так» від своєї коханої, адже закохані не бачать перешкод.
Так і сталося – зігравши на весіллі, Павло непомітно загубився серед гостей і попрямував до Жденієво. Хлопець спішив й вирішив скоротити дорогу через ліс. Ніщо не могло йому завадити – ані лютий холод, ані величезні кучугури снігу, ані голодні тіні вовків, що кружляли довкола. Гусляр був без зброї, та навіть не намагався сховатись, щоб не спізнитись на омріяне побачення – він вийняв гуслі і почав грати. Вовки тримались на відстані, щохвилини готові роздерти закоханого на шматки. Павло зумів-таки підібратись до села, і вовки відступили. Полегшено зітхнувши, втомлений та змерзлий хлопець піднявся на пагорб до садиби Тімота і заграв улюблену пісню Даяли. Довго грав Павло, але відповіддю була тільки тиша, свист морозу та далекі завивання вовків… поки нарешті двері не відкрились і сердитий голос Тімота не звелів йому забиратись куди подалі. Даяла так і не вийшла.
Павло вже не відчував холоду чи страху. Ноги просто вели його куди гляділи очі через сніг і заметіль. Мов у запамороченні йшов він цілу ніч, поки під ранок не виліз на вершину гори Пікуй. Сонце тільки сходило, коли Павло вийняв гуслі і ще раз, останній раз, заграв свою улюблену пісню. Бажання жити покинуло його, він ліг під скелю, обійнявши гуслі наче кохану, і заснув.
Так і знайшли бідного Павла на вершині гори Пікуй – мертвого, з гуслями в обіймах. І батьки, і друзі гусляра прокляли пихату Даялу. Щоб ніколи в житті не знала вона справжнього кохання, ні розуміння, ні підтримки, ні тепла людських обіймів. Так і сталося – всі відвернулися від дівчини. Час йшов, батьки Даяли померли, брати її оселились в іншому місці, а стара непотрібна діва, від краси якої не залишилось вже і сліду, так і залишилась жити сама у підніжжі гори Пікуй. Кажуть, що прокляття не дозволяє їй померти і змушує страждати і донині. Стала вона ворожкою, і раз в рік, в день смерті Павла, піднімається на вершину гори Пікуй… і плаче, згадуючи свої помилки, втрачену молодість та щастя. А в сильну грозу люди чують звуки гуслі, що лунають між скелями – останню пісню закоханого Павла.
Локації поруч з горою Пікуй
Поблизу гори Пікуй є чимало місцин, які варті уваги. Зокрема, на самій вершині місцеві ще у 1935-у році спорудили кам’яний стовп-обеліск на честь першого президента Чехословаччини Томаша Масарика, а нещодавно вже сучасники встановили статую Ісуса Христа задля миру в Україні.
При гарній погоді з гори Пікуй відривається чудовий краєвид на перлини Карпат, які чекають ваших відвідин: на сході видніються вершини Тростян та Високий Верх, на південному сході – полонина Боржава та Стій, а на південному заході – Полонина Руна та Гостра. Всього за 9 км розташоване с. Пашківці, що може бути чудовою відправною точкою для тривалих пішохідних маршрутів, що мають на меті оглянути Полонину Руну, кінську ферму, водоспад Воєводин, Лумшори тощо.
Маршрути до гори Пікуй
На гору Пікуй зазвичай піднімаються кількома маршрутами. Для любителів довгих походів цікавим може бути маршрут с. Сянки – хребет Пасмо Пікуя – гора Пікуй – село Біласовиця. Він займає 2-3 дні і складає 38,5 км. Похід починається з залізничної станції Сянки, за 7 км від початку маршруту набираємо холодної джерельної водиці і продовжуємо путь через ліс. Піднявшись на хребет Пасмо Пікуя, майже 20 км розглядаємо панораму Карпат на 360°. Приблизно посередині хребта знаходиться історично важлива точка, перевал Руська Путь, тут можна побачити залізний хрест на честь 4-го Українського фронту, що штурмував перевал під час Другої світової війни. Трохи далі проходимо через вершину Великий Верх (1309 м) та влаштовуємось на нічліг (сподіваємось, не забули намети та спальні мішки?). Наступного дня прямуємо до вершини гори Пікуй та тішимося краєвидами. Залишається тільки спуститись до с. Біласовиця, де у вас буде змога скуштувати особливий «їдкий» сир, який ви не знайдете будь-де (дуже солону бринзу, що робиться з особливої породи корів). Звичайно, цей маршрут можна подолати і в зворотному напрямку.
Перевал Руська ПутьЯкщо вам більше до вподоби коротші маршрути, то можна зробити подорож Жденієво – потік Кочилівський – гора Пікуй. Він займе 5 годин, розтягнений на 12 км і перепад висот складає тільки 982 м. На цьому маршруті можна також оглянути ботанічну пам’ятку природи — гору Високий Камінь та ботанічний заказник «Бузок».
Не забудьте, що подібні подорожі Карпатами варто здійснювати тільки в хорошу погоду!
Як дістатись
Громадським транспортом
Спочатку вам необхідно дістатись Воловця. Це можна зробити як автобусним рейсом зі Львова та Ужгорода, так і залізницею зі Львова, Одеси, Києва або Ужгорода. Коли ви прибудете до Воловця, то пересядьте на рейсовий автобус сполученням Воловець-Біласовиця. З Воловця чи Мукачева автобусом також можна добратись до с. Жденієво.
До села Сянки можна дістатись поїздами Львів-Солотвино або Львів-Тячів.
Автомобілем
До Біласовиці: їдьте трасою з Києва до Львова, звідки прямуйте напрямком Стрий-Верхнє Синьовидне-Тухолька-Івашківці аж до самого селища Біласовиця.
До с. Жденієво: з Мукачева в напрямку на Львів, у Сваляві повертаємо ліворуч, їдемо через села Голубине, Поляна, Верхня Грабівниця, Підполоззя. Зі Львова – в напрямок Мукачева, в Нижніх воротах звертаємо праворуч на Жденієво.
До с. Сянки: Зі Львова – трасою H13 через Самбір, Турку і до с. Сянки. З Ужгорода – ця сама траса через Перечин, Великий Березний, Ставне, Волосянку і Ужок.
