У давні часи гора Говерла не була такою гостинною і відомою людям, як сьогодні. Таємничі висоти Карпатської гори приваблювали лише пастухів та втікачів, де у незвіданих гірських володіннях, вони завжди знаходили прихисток. Як не дивно це звучить, але висока красуня Карпат довго не мала загальнознаного імені. І якби не ряд подій, хто знає, як би сьогодні ми називали Говерлу?
Відбулося це в добу правління угорського володаря над українськими землями, коли в цьому регіоні проживали мадярські вельможі. Одним із таких людей був Янош Нодь – багатий барон, відомий на всю країну своїми далекими подорожами по світу та пишними банкетами, що заможний управляючий влаштовував для своєї свити.
Якось, у розпалі чергового святкування, Янош Нодь дізнався, що ніхто з його оточення ні разу не був на найвищій горі, яка прикрашає Чорногорські високогірні хребти. Як це часто буває, голод до нових вражень (примножений бажанням прославитись) став нестерпним. Випивши келих вина, він гучно заявив усім присутнім, що стане першим, хто підійметься на найвищу вершину, назве її своїм іменем, і в черговий раз прославить Угорське королівство. Сказано – зроблено, адже слово барона це вам не порожній звук!
Маючи досвід у тривалих походах, барон наказав спорядити в дорогу міцних чоловіків з челяді, витривалих коней, та достатню кількість харчів. Ця подія набула справжнього резонансу серед угорців. Люди наперебій обговорювали її, а найбільш азартні, ймовірно, і ставили гарні ставки на той чи інший результат. Всі, затамувавши подих, чекали на звістку від мандрівників: справа була не з простих, хоч і почалася влітку…
Жодних карт, малюнків чи описів хребтів Чорногори в ті часи ще ніхто не мав. Мандрівники йшли неторованими стежками, долаючи небезпечний маршрут. Першопрохідці ранили ноги, коні були не в змозі переходити бурхливі потоки рік і кам’янисті узгір’я. Але хіба могло це зупинити запал барона?!
Довелося йти повільно, щоразу відновлюючи сили, та шукаючи кращих шляхів. За два неймовірно тяжкі місяці дороги угорці нарешті дісталися до невеличкого карпатського села. Подорожуючі не повірили своїм очам: вершина гори була вже зовсім поруч, а навколо мешкали люди – українські гуцули.
Янош Нодь вирішив розбити табір поруч та відпочити. Два дні його загін відпочивав, а на третій, нарешті набравшись сил і підготувавшись до фінішної прямої, він залишив на стоянці двох слуг із кіньми, а з рештою вирушив у верх. На шляху сонце морило безпощадною спекою, перешкоджали величезні каменоломні і брили. Одяг і шкіру роздирали колючі чагарники, запаси води закінчувалася, а від розрідженого повітря ставало важко дихати.
Не всі поділяли ентузіазм барона. Один молодий слуга не витримав фізичної болі від пошкодженого взуття і захотів повернути назад… але далеко піти не встиг − за таку зухвалість барон Нодь застрелив його на місці. Навряд чи це підняло мораль решти люду, але, напевно, чагарники їм вже не здавались страшною проблемою.
Нарешті, надвечір загін дійшов до вершини. Вельможа ніби втратив розум від побаченого: не відчуваючи втоми й спраги він вирвався вперед, аби його нога першою ступила на вершину гори. Раптом небо затягнули важкі сірі хмари, здійснявся сильний вітер і почалася сніжна буря. Ніхто не очікував такого стихійного лиха посеред літа! Люди почали тікати вниз, не зважаючи на викрики та смертельні погрози свого пана.
Цілу ніч загін спускався з гори. За добу снігу намело стільки, що не всі змогли пережити низькі температури. Барон Янош Нодь та деякі члени його команди назавжди залишилися поховані під сніжними заметами гори…
Лише трьом угорцям вдалося врятуватися. Налякані та замерзлі, вони ледве знайшли дорогу до табору. «Ховирло! Ховирло!» (Говерла! Говерла!), – кричали чоловіки. З угорської Hóvár означає «снігопад». Шоковані такою силою снігу серед спекотного літа, вони не могли повірити побаченому й пережитому. Здавалося, що сама гора, немов горда панянка, відмовилась підкоритись барону і змусила того заплатити високу ціну за таку спробу.
Ті події вже давно пішли в забуття. Але засніжена, найвища гора Чорногорських хребтів Карпат, назавжди отримала своє ім’я – Говерла.
