Луцький замок (або як його ще часто називають, замок Любарта) – одне із 7 чудес України, фортифікаційна споруда, яка збереглась чи не найкраще серед своїх замків-побратимів. Звісно, що його історія заслуговує на увагу та широке розповсюдження. А тому нам хотілось би розкрити її трохи детальніше.
Історія Луцького замку починається в Х столітті, коли з’являється на підвищенні над річкою Стир укріплена твердиня. Вважається, що своє благословення на творення тут території дав сам хреститель Русі − князь Володимир. Фортифікація, згідно пера літописця, зуміла встояти у протиборстві з польським військом в 1069 році, а перша достовірна згадка про Луцький замок постає в 1085 в Іпатіївському літописі. В роки Галицько-Волинської держави місто належало брату князю Данилу – Васильку, який під натиском монголів був змушений зруйнувати фортецю в 1259 році.
Проте, це лише стало передвісником славної історії міста – в першій третині XIV століття полки литовського князя Гедиміна відбиває його від татар, а через кілька років весь Луцький уділ став власністю його молодшого сина Любарта, що бере шлюб з місцевою княжною та переймає від неї православ’я. Власне, литовський князь і розпочинає справжнє будівництво нового кам’яного замку з яким і асоціюють тепер назву твердині − за сорок років було збудовано Стирову, Владичу та головну В'їзну вежі, а решта фортеці залишалась дерев’яними. У 1366 році Любарт переносить столицю свого князівства з Володимира до Луцька, після чого почалося будівництво Окольного (Нижнього) замку, який примикав до території уже збудованого Верхнього замку з західної сторони. В 1340−1385 роках замок вважався столичною резиденцією уряду і глави держави, за своєю суттю це була остання столиця Галицько-Волинської держави, спадкоємця Київської Русі. У центрі замкового двору в XIV ст. завершили будівництво храму св. Іоанна Богослова, а за князювання Дмитра Любарта в цьому храмі були розміщені поховання луцьких князів і єпископів, серед яких і вищезазначений будівничий.
Наступним власником Луцького замку став князь Вітовт, саме тут в 1429 році відбулась зустріч монархів та дипломатів Центральної та Східної Європи з метою вироблення спільної концепції протидії Турецькій експансії. Масштабність події засвідчує хоча б той факт, що з’їзд тривав 7 тижнів, а чисельність гостей і їхньої свити сягала 15 тисяч. Після Вітовта Луцький замок успадкував його брат Свидригайло. Він вів війну проти Польщі для здобуття польського трону. Одна з цих сутичок відбулась в 1431 році біля Луцького замку, польське коронне військо оточило його. Тоді поляки так і не змогли взяти твердиню і відступили назад. В 1432 Луцьк отримує магдебурзьке право – можливість міста бути незалежним у внутрішньому управлінні.
В XVI столітті неодноразовими були показові страти на території укріплення, а також тортури для злочинців. Після укладання між Польщею та Литвою Люблінської унії в 1569 році та втрати замком статусу княжої резиденції, головною спорудою двору став будинок єпископа, а сам Луцький замок з середини XVI століття набуває славу центру духовної та судової влади Волині. На території Верхнього і Нижнього замків були розташовані кафедри для віруючих обох віросповідань: латинська кафедра Святої Трійці і православна Іоанна Богослова. У період з 1578 по 1589 тут діяв Луцький трибунал – суд для кількох воєводств. У другій половині цього століття Луцький замок перестав бути прикордонною фортецею, в зв’язку з чим його оборонне значення зійшло нанівець. Опісля третього поділу Речі Посполитої (1795 р.), внаслідок якого Волинь стала частиною Російської імперії, Луцький замок стали використовуватися в якості канцелярії, архіву та казенного житла.
XІХ ст. – це період, коли історія Луцького замку ледь не завершилась. Зокрема, В'їзну вежу та прилеглу стіну виставили на аукціон. Новий покупець готовий був викласти 373 карбованці. Проте, розібрати замок так і не встигли. Приїхала комісія з Києва і зупинила подальші дії місцевих чиновників, було вирішено зберегти твердиню як історичну пам’ятку. Було навіть виділено державні кошти на відновлювальні роботи.
У 1921 році землі Волині відійшли до Польщі, розпочалась реставрація Луцького замку під керівництвом архітектора Єжи Сенніцького. Після переходу цієї території до складу УРСР в 1945 році, замок отримав статус пам’ятника архітектури. В 1985 році, по завершенні масштабних відновлювальних робіт, тут був створений історико-культурний заповідник «Старий Луцьк», до складу якого увійшла територія замку і низка найстаріших будівель міста.
В роки Незалежної України було добудовано стіну до В'їзної вежі, перед нею розмістили бронзовий макет Верхнього замку з підписами звичайними літерами та шрифтом Брайля, а також відновили стіни вежі Чарторийських.
Дізнатись про сучасний стан Луцького замку можна за посиланням.
