Гора Маківка — не звичайна локація, що моститься у Високому Бескиді. Хоч висота гори сягає трохи менше кілометра над рівнем морy (за різними джерелами 933−958 м), та її історична цінність для України сягає набагато більших висот. Річ у тім, що весною 1915 року у нерівному протистоянні сім сотень Українських січових стрільців, що входили до складу 55-ої австрійської дивізії, дали відсіч царським російським військам, що суттєво переважали числом.
Перемога далась нашим побратимам нелегко, полеглих солдат з усіма почестями поховали на цвинтарі, який оберігає спокій на своєму південному схилі, власне, гора Маківка. Щорічно, не зважаючи на непрості часи в історії нашої держави, з 1939 року сюди приходили всі небайдужі на поминальне богослужіння. Тоді південний схил Маківки нараховував тисячі людей з усієї Галичини. На щастя, цвинтар воїнів легіону УСС було не тільки збережено, а й у 1991 році відновлено, завдяки чому віддати шану героям, що полягли кістьми боронячи свої землі від навислої загрози, можна і по сьогодні.
Маршрут
Гора Маківка є не просто меморіалом пам’яті про страшні часи української історії. З вершини відкриваються чарівні краєвиди, що захоплюють своєю красою. Починати сходження сюди зручніше всього із залізничної станції селища Тухля. Цікаво, що назва селища приховує в собі чудернацький переказ. В ньому йде мова про одного чоловіка, що роками плутав горами і втомившись зупинився тут аби перепочити. Сидячи на камені він був настільки вражений навколишньою красою, що вирішив залишитись тут жити. З плином часу сюди почали приходити люди і в результаті утворилось поселення. Коли вже тут нараховувалось чимало жителів, на це звернули увагу чиновники, що переписували володіння одного пана й поцікавились, як же називається село, щоб вписати його в документі. Чоловік, не довго думаючи, відповів… що ніяк. Він почав розказувати їм історію, в якій розповів, що проходячи горами він «охляв та й зостався туй жити», (в перекладі – «втомився й залишився тут жити»). Чиновники чи то не дочули, чи то й не хотіли чути, але врешті-решт в документах вписали назву села Тухля.
Проходячи центральною дорогою села Тухля, ви дійдете до роздоріжжя, на ньому вам слід повернути направо до Головецька. Від залізничної станції таким чином ви пройдете близько 4,5 км до місця, де впадає притока потічка під назвою Грабовецький. Перейшовши через невеличкий міст, прямуйте близько 2 км в бік селища Грабовець. Так ви вийдете на стежку, що ліворуч від потічка − вона виведе вас на безлісу частину хребта. Вийшовши на сам гірських хребет, поверніть на польову дорогу північного напрямку і підіймайтесь уверх. Подолавши стрімкий підйом, ви вийдете до меморіалу пам’яті воїнам легіону УСС, а трохи вище вас чекатиме гора Маківка. Спускатись краще всього широкою дорогою, що проходить повз чисельних альтанок і джерела питної води. Йти приблизно 30 хв, довжина спуску складає не більше 3 км. В кінці спуску ви вийдете до присілка Пшанець, що є частиною селища Головецьке. До Тухлі всього лише 10 км від Головецька, тому ви без проблем дістанетесь до початку маршруту автомобілем чи автобусом.
Як дістатись до початку маршруту
Громадським транспортом
До Тухлі прямують потяги й автобуси зі Львова, Стрия, Сколе, Мукачева і Воловця.
Автомобілем
Рухаючись трасою з Києва через Львів, прямуйте повз Стрий та Національний природний парк «Сколівські Бескиди» до розвилки, де зверніть ліворуч в бік села Славське, від повороту до Тухлі всього 10 км.
